1.3 ЗАКОНИ СУЧАСНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

Сільськогосподарські культури знаходяться в постійному взаємозв’язку з умовами зовнішнього середовища. Для забезпечення рослин факторами життя необхідно знати вимоги до умов вирощування. Тому вивчення культурних рослин і вимог щодо умов їх вирощування є основним завданням агрономічних наук. Невідповідність зовнішніх умов вимогам рослин до факторів життя призводить до помітного зниження продуктивності рослин або навіть до повної їх загибелі. І навпаки, максимальне наближення всіх факторів вирощування рослин у кількісному і якісному співвідношенні до поставлених вимог сприяє найкращій їх продуктивності і є основним завданням технології вирощування культурних рослин.

На ріст і розвиток рослин впливають не лише фактори життя, але й умови середовища. Під умовами середовища слід розуміти зовнішні умови, при яких проявляється дія факторів життя. Умови середовища поділяють на 3 групи:

—      ґрунтові (будова орного шару, структура, кислотність ґрунту та ін.);

—      фітологічні (наявність бур’янів, шкідників та хвороб);

—      агротехнічні (своєчасність і якість проведення польових робіт).

Взаємодія факторів життя рослин під час їх росту і розвитку

надзвичайно складна, багатогранна і протягом тривалого часу є предметом вивчення біологічних та агрономічних наук.

На підставі даних численних дослідів та їх узагальнення було сформульовано ряд закономірностей дії факторів життя рослин під час формування врожаю. В агрономічній науці ці закономірності відомі як закони землеробства.

Основним законом біології і агрономії є закон автотрофності земних рослин.

Суть цього закону полягає в тому, що земні рослини, використовуючи енергію сонячного світла та поглинаючи з повітря вуглекислий газ, з ґрунту воду та мінеральні сполуки, синтезують всі необхідні їм органічні сполуки в кількостях, які забезпечують повний розвиток і високу урожайність рослин.

Не менш важливим є закон незамінності і рівнозначності факторів життя рослин.

Суть цього закону полягає в тому, що всі фактори життя рослин незамінні і абсолютно рівнозначні. Ні один з факторів життя не може бути замінений іншим, навіть при надлишку впливу останнього. Дійсно, не можна замінити воду світлом або азот фосфором, оскільки кожен фактор життя виконує певну фізіологічну функцію. Поняття рівнозначності слід розуміти так, що немає головних і другорядних факторів життя навіть тоді, коли для рослин будь-який із них необхідний у незначній кількості.

Незаперечне значення для землеробства має закон мінімуму (закон обмежувальних факторів).

Суть його зводиться до того, що величина врожаю визначається фактором, який знаходиться в мінімумі і буде, в міру задоволення, зростати доти, поки не буде обмежений іншим фактором. Для такої демонстрації закону мінімуму часто використовують «діжку Добенка», висота клепок якої умовно визначає рівень забезпеченості рослин факторами життя. Якщо в таку діжку налити воду, то її рівень, що приймається за врожай, не буде вищим від рівня найнижчої клепки (див. рис.).

Графічне зображення,

яке ілюструє дію закону

мінімуму (бочка Добенка):

1 — максимально можливий урожай;

2 — фактичний урожай

Обмежувати врожай можуть не тільки фактори життя, а й несприятливі умови середовища: ґрунтові, фітологічні, агротехнічні, наприклад, забур’яненість, кислотність ґрунту та ін.

Серед законів землеробства чільне місце посідає закон сукупної дії факторів життя рослин.

Суть цього закону полягає в тому, що для одержання високого врожаю необхідна наявність усіх факторів життя в оптимальному співвідношенні. Згідно з цим законом для одержання високих врожаїв рослини слід забезпечувати всіма необхідними факторами життя в оптимальних співвідношеннях.

Одним з ключових є закон повернення поживних речовин у ґрунт передбачає компенсацію елементів живлення, які були використані рослинами і винесені з урожаєм. Порушення цього закону призводять до втрати родючості ґрунту.

Закон повернення є науковою основою відтворення родючості ґрунту, на що повинен бути направлений весь комплекс заходів у сучасному землеробстві.

У розвитку землеробства важливе значення має і закон плодозміни, який визначає, як закон природи, що будь-який агротехнічний захід найефективніший при плодозміні, ніж при беззмінному посіві. Найвища продуктивність сівозміни досягається за умови щорічної зміни у ній культур, найбільш віддалених за біологічними особливостями та технологією вирощування.

Знання законів землеробства, вміння використовувати їх на практиці дає можливість необмеженого підвищення врожаїв, але вимагає розробки і впровадження таких технологій, при яких рослини були б найкращим чином забезпечені факторами життя. Створення оптимальних умов для розвитку сільськогосподарських культур — завдання теорії і практики землеробства.

Цей запис був оприлюднений у Вступ. Теоретичні основи сучасного землеробства і тваринництва. Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s